Розроблений ще в 1940 році порядок проведення технічного огляду транспортних засобів зберігався протягом 13 років і змінився лише в 1952 році, коли МДБ СРСР було затверджено “Настанову щодо нагляду за технічним станом і використанням автомототранспорту народного господарства СРСР”.
          Метою техоглядів було визначення технічної готовності автопарку, вточнення наявності та відомчої належності транспортних засобів, поліпшення їхнього технічного стану. Однак прийнята нормативна база, по суті, мало чим відрізнялася від раніше чинних правил. Так, уточнювався час проведення технічного огляду: травень - червень і листопад - грудень кожного року. За результатами контролю транспортні засоби поділялися на три групи: справні, перебуваючі в ремонті та в очікуванні ремонту. На підставі актів огляду формувалися об’єктивні відомості про наявність і технічний стан автопарку на рівні району, області (краю) та країни в цілому, які використовувалися при розв’язанні багатьох народногосподарських завдань.
          У подальші роки порядок проведення технічних оглядів транспортних засобів закріплювався в нормативному акті - правилах, розрахованих на тривале, багаторазове і все-загальне застосування. їх розроблення включається в перелік повноважень Державтоін-спекції. Перші Правила проведення технічних оглядів автомобілів і мотоциклів затверджені постановою Ради Міністрів РРФСР від 6 липня 1964 року та були єдиними для всієї території колишнього СРСР. Вони приписували Державтоінспекції здійснювати технічний контроль усіх автомототранспортних засобів у період від 20 березня по 20 травня щороку.
           Згідно з правилами місцева Державтоінспекція розробляла графік технічного огляду в районі (місті), сповіщала адміністрації підприємств і громадян - власників транспортних засобів про строки й місце його проведення. Створювалася комісія у складі державто-інспекторів, представників військових комісаріатів, позаштатних автоінспекторів, членів трудових та громадських формувань. Графік огляду і склад комісії затверджувалися розпорядженням виконкому місцевої Ради депутатів трудящих.
           Власники, провівши необхідні роботи з технічного обслуговування й ремонту автомобілів, зобов’язані були подати їх у Державтоінспекцію на огляд. Справним вважався автомобіль, що мав задовільний зовнішній вигляд, технічний стан і комплектність якого відповідали технічним вимогам, наведеним у додатку до правил.
           У наступному десятиріччі були введені в дію нові “Правила проведення державних періодичних технічних оглядів автомобілів, мотоциклів і причепів”. У зв’язку із зростанням автомобільного парку збільшувався період контролю, який для державних транспортних засобів розпочинався з 1 січня і тривав по 31 травня, а для автомобілів і мотоциклів індивідуальних власників - з 1 січняпо 31 жовтня. З 1 липня по 31 жовтня в інтересах гарантування безпеки пасажирських перевезень автобуси й автомобілі-таксі зазнавали другого технічного огляду. Причому перерва між перевірками не повинна була бути меншою від п’яти місяців.
           Індивідуальним власникам автомобілів Державтоінспекція стала видавати документ, який підтверджував факт проходження контролю. Такий сертифікат, що називався талоном про проходження технічного огляду, став установлюватися у правому нижньому кутку вітрового скла автомобіля. Відсутність талона стала підставою для зупинення транспортного засобу з метою відповідної перевірки.
Зауважимо також, що починаючи з 1978 року працівниками Державтоінспекції проводилися обстеження всіх автогосподарств із кількістю автомобілів від 50 та більше, щомісяця проводилися перевірки технічного стану автобусів.
           Для кращої підготовки автомобілів до огляду до участі в ньому почали залучатися станції технічного обслуговування системи автосервісу. За бажанням власників на станціях можна було оцінити технічний стан автомобілів, усунути виявлені несправності й отримати довідку про технічну справність транспортного засобу. Наявність цієї довідки стала підставою для оформлення результатів огляду без повторного контролю стану автомобілів з боку ДАІ.
           У 1983-1988 роках юридичну чинність мала нова редакція Правил, які визначали проведення Державтоінспекцією технічного огляду транспортних засобів від 1 січня по 31 липня. Автобуси й легкові автомобілі-таксі знову стали зазнавати перевірок із періодичністю 1 раз на рік. Із такою самою періодичністю й у зазначені строки проводився технічний огляд транспортних засобів, що належали громадянам.
          Скорочення періоду огляду по липень включно пояснюється необхідністю виявлення в дорожньому русі автомобілів, які вчасно не пройшли його в поточному році. Чинний раніше термін закінчення огляду (жовтень) призводив до зниження ефективності нагляду Державтоінспекції, бо до зими більшість індивідуальних власників припиняли використовувати свої автомобілі. З цієї причини десятки тисяч транспортних засобів не проходили обов’язковий технічний контроль.
         Із другої половини 70-х років розпочалося будівництво станцій технічної діагностикиДержавтоінспекції. У 1976-1980 роках вони були відкриті в Москві, Ленінграді, Києві, Мінську, Баку. Кожна станція являла собою комплекс споруд, оснащених сучасним обладнанням для виконання контрольних операцій. їх застосування давало змогу розв’язати проблему якості технічного огляду транспортних засобів.
          Крім стаціонарних станцій, до цього часу в тодішній країні налічувалося 110 пересувних діагностичних станцій і 9 тисяч газоаналізаторів.
           Від 1989 року в СРСР діяли четверті числом “Правила проведення державного технічного огляду механічних транспортних засобів і причепів”. Відповідно до встановленого порядку, належні підприємствам автомобілі та причепи підлягали оглядові з періодичністю 1 раз на рік протягом січня - липня. Пасажирські транспортні засоби й автомобілі для перевезення небезпечних вантажів стали оглядатися двічі на рік.
         Принципових змін зазнав регламент технічного огляду автомобілів, що належать громадянам, які зобов’язані проходити його 1 раз на 2 роки в період від 1 січня по 31 липня. Нова норма періодичності контролю (через рік) зумовлена порівняно невеликим середньорічним пробігом автомобілів, що належать громадянам, малою часткою дорожньо-транспортних пригод через несправність цієї категорії транспортних засобів.
          До числа кардинальних нововведень слід також віднести передання функцій щодо проведення технічного огляду транспортних засобів народного господарства від Державтоінспекції самим підприємствам. За ідеєю, для них це нововведення мало би сприяти створенню максимально зручних організаційних умов. Однак така самостійність, як показала практика, негативно позначилася на якості й дотриманні термінів технічного огляду транспортних засобів.
          Ця обставина привела до необхідності повернення попереднього порядку: Державтоінспекція знову стала організовувати й проводити з 1 січня по 31 липня технічний огляд усіх категорій транспортних засобів, азі вересня по 31 жовтня - другий огляд пасажирського автотранспорту та автомобілів для перевезення небезпечних вантажів. Змінилася періодичність перевірок транспортних засобів, що належать громадянам: 1 раз на 2 роки, а тим, що перебувають в експлуатації понад п’ять років, - щороку.